Ось орієнтовні строки сензитивних періодів за Марією Монтессорі:
Від 0 до 6 років — період розвитку мовлення.
Від 0 до 3 років — період сприйняття порядку.
Від 0 до 5,5 років — період сенсорного розвитку.
Від 1,5 до 2,5 років — період сприйняття маленьких предметів.
Від 1 до 4 років — період розвитку рухів і дій.
Від 2,5 до 6 років — період розвитку соціальних навичок.

Що ж до основних принципів методики, то вони такі:
•  Індивідуальний підхід до дитини. Це не просто слова: малюк сам може обирати, чим йому займатися, сам визначає, скільки часу він витратить на заняття.
•  Навчання обов'язково повинно проходити у грі.
•  Основне гасло методу: «Допоможи мені це зробити самому». Тобто завдання дорослого не робити за дитину, а стимулювати її власну активність.
•  Для розвитку дитини необхідно створити спеціальне розвиваюче середовище, яке так і називають«Монтессорі-середовищем». У такому середовищі дитина зможе і захоче виявити свої здібності.
•  Не слід прискорювати розвиток дитини, але, водночас не можна і пропустити той момент, коли дорослий повинен дати дитині матеріал для пізнання навколишнього світу.
•  Головна рушійна сила педагогіки — це інтерес. Якщо вам вдасться викликати і підтримувати його у дитини, то успіх виховання забезпечений.

Створити власне розвиваюче середовище не так складно, як здається. Якщо вам і батькам близькі ідеї Монтессорі-педагогіки, то варто докласти трохи зусиль і створити свій розвиваючий простір. Важливо, щоб у вашому будинку діяло правило: усі розвиваючі матеріали повинні бути доступні для дитини. Тобто розміщуйте все, що буде потрібне дитині на полицях у спеціальних лоточках чи тацях на такій висоті, щоб малюк міг легко дістати необхідне. Не треба боятися, що будинок заповниться незчисленною кількістю кошиків, таць, дрібних матеріалів. Тільки-но малюк буде відпрацьовувати якусь навичку, матеріал буде замінюватися іншим. Вам будуть потрібні дитячий столик і стільчик для занять. А також різноманітні побутові речі типу зубної щітки і зубної пасти, черевика із шнурками і так далі. Вони будуть потрібні для навчання малюка навичкам самообслуговування.

Що почитати, щоб починати освоювати методику Марії Монтессорі?
1. Монтессори М. Помоги мне  это сделать самому.
2. Монтессори М. Дети – другие.
3. Монтессори-матеріал. Школа для малышей  /Под ред. Е. Хелтунен.
4. Хелтунен Е. Практическая Монтессори педагогика: Супер - система для педагогов и родителей.
5. Дробышевская Ю. Правили Монтессори группы.

​

 

ДОШКІЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В КРАЇНАХ СВІТУ

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

 

             

 

 

 

    У багатьох країнах світу значна увага приділяється розвитку дошкільних закладів і вдосконаленню процесу виховання дітей. Дошкільне виховання є початковою ланкою єдиної системи виховання і навчання, ним опікуються місцеві органи влади, промислові та сільськогосподарські підприємства, релігійні та громадські організації, приватні особи. У містах і селах набули поширення такі типи дошкільних закладів, як стаціонарні та сезонні ясла і садки з різною тривалістю роботи, дошкільні відділення при початкових класах, материнські школи або майданчики. У кожній країні існує система підготовки педагогічних працівників (курси, середні спеціальні чи вищі навчальні заклади). Виховна робота, головною метою якої є гармонійний розвиток дітей, формування навичок життя в колективі, здійснюється відповідно до програм. Кожна національна система освіти (зокрема, дошкільного виховання) має свої особливості та власний передовий досвід.

    Болгарія. Система державного дошкільного виховання в Болгарії сформувалась у повоєнний час. Основними типами дошкільних закладів у країні є: дитячі садки та ясла-садки з денним і напівденним перебуванням дітей (садки при школах). Дошкільні заклади відвідують майже всі діти. Існує державна програма виховання дітей дошкільного віку. Значна увага приділяється їхньому фізичному вихованню (проведенню спортивних свят, навчанню плавання, загартуванню).

    Велика Британія. Дошкільні заклади Великої Британії пройшли шлях розвитку від закладів державного догляду дітей із небагатих сімей до сучасних різноманітних типів дошкільних закладів, які забезпечують диференційований підхід до виховання дітей. Дошкільних закладів у країні недостатньо для того, щоб забезпечити доглядом усіх дітей до школи, навчання в якій починається з 5 років. Основні типи дошкільних закладів — муніципальні та приватні денні ясла, ясельні школи, ясельні класи, ігрові групи, клуби матері й дитини, «групи можливостей». За змістом роботи їх можна об'єднати в такі групи: 1) денні ясла, в яких забезпечується належний догляд за дітьми; 2) ясельні класи і школи — заклади інтелектуального розвитку, підготовки до школи; 3) ігрові групи, клуби матері й дитини, «групи можливостей», які організовують батьки.

Такі заклади гарантують найвищий рівень усебічного виховання. Муніципальні денні ясла відкриваються місцевими органами влади для дітей віком від кількох місяців до 4 — 5 років. Такі заклади у країні досить поширені, вони працюють з 8 до 18 год. упродовж усього року і призначені для виховання дітей, чиї батьки працюють, але мають невисокий рівень доходів і потребують послуг закладів державного дошкільного виховання. Приватні денні ясла створюються різними приватними організаціями та особами, благодійними товариствами, релігійними організаціями тощо. У Великій Британії популярними є безоплатні муніципальні ясельні школи і класи для дітей віком 3 — 5 років.

     Данія. Найпоширенішими типами закладів державного дошкільного виховання у Данії є: денні ясла, садки, ясла-садки, ігрові майданчики та цілодобові дошкільні заклади, призначені для виховання і лікування дітей з проблемами фізичного та психічного розвитку, надання їм психолого-педагогічної допомоги і здійснення корекції. Педагогічний персонал отримує трирічну підготовку з психології, фізіології, педагогіки. Характерною особливістю датських дошкільних закладів є те, що значна частина вихователів — чоловіки (вони становлять майже п'яту частину педагогів, які працюють з дошкільнятами). Це має велике значення для дітей з неповних сімей, де вихователем є тільки мати. У Данії працює центр Міжнародної Монтессорі-асоціації, яка активно пропагує ідеї досвіду Марії Монтессорі в усіх країнах світу і має в них свої «дочірні» організації.

     Ізраїль. Дитячі садки в Ізраїлі утримуються муніципалітетами, релігійними та жіночими організаціями. Працюють вони цілорічно, за винятком невеликих канікул у серпні. Найпоширенішим закладом дошкільного виховання є платні при­ватні садки і групи по 5—10 дітей раннього (з 3 місяців) і дошкільного віку. Відкрити приватний дитячий садок має право лише вихователь із педагогічною освітою. Як і муніципальні, приватні дитячі садки контролює Міністерство освіти. Обов'язковою і безплатною є старша група, в якій готують дітей до школи, зокрема навчають чита­ти і рахувати, працювати з комп'ютером, різних видів худож­ньої діяльності, читають з ними оповідання й казки, ознайомлюють із народними традиціями.

   Німеччина. Традиції державного дошкільного виховання в Німеччині — одні з найдавніших у світі. З 1957 р. у ФРН діє закон про вільне відвідування дитячих садків, з яких 20 % утримує держава, а 80 — належать церковним громадам, профспілкам, німецькому товариству Червоного Хреста, службі молоді, іншим благодійним організаціям. Характерною особливістю освіти в Німеччині є те, що батьківська платня становить 50 %, решту витрат бере на себе власник дошкільного закладу. Слід відзначити різноманітність типів дошкільних закладів. Дитячі садки (кіндергартен) з повним або неповним днем, призначені для дітей віком 3 — 6 років. Існують одногрупні дошкільні заклади (переважно для старших дошкільників), пришкільні групи (для п'ятирічних дітей), а також підготовчі класи основної школи (в них виховуються і навчаються п'ятирічні діти, які досягають шкільного віку). Крім того, працюють цілодобові інтернати для здорових дітей віком від З до 6 років, а також інтернати для дітей з вадами здоров'я і розвитку. Головні концептуальні підходи щодо виховання дітей у Німеччині здійснюються в дитячих садках вільного і відкритого типу. Найпоширеніший тип вільного дитячого садка — штейнерівські дитячі садки і дитячі садки Монтессорі.

    Польща. Система дошкільного виховання у Польщі представлена типами дошкільних закладів, спільними для багатьох країн Східної Європи 1940 — 1990 рр. Це дитячі садки, ясла-садки з повним (міста) і неповним (сільська місцевість) днем перебування дітей. Є також цілодобові двотижневі ясла-садки та тимчасові дитячі садки на зразок сімейних мікросадків, які функціонують в одній із квартир великих будинків.

   США. Велике значення для американської системи дошкільного виховання мала реалізація програми «Хад Старт» (1965), яка передбачала, зокрема, значне збільшення асигнувань на створення дошкільних закладів (особливо розрахованих на дітей із малозабезпечених сімей). Нині відвідування дошкільних навчальних закладів у США стало нормою підготовки до школи. Найпоширеніший тип дошкільних закладів у США — групи дітей віком 4 — 5 років, організовані при школах. Ці державні дитячі садки працюють 2 — 3 год. , головний зміст їхньої роботи — інтелектуальний розвиток дитини. Для дітей раннього віку (з 3 років) працюють школи-ясла. Особливе місце серед них належить тим, що діють при наукових центрах і педагогічних коледжах — їхні програми мають прогресивний розвивальний характер. Приватні центри організовуються переважно при підприємствах і організаціях для дітей робітників і службовців, які в них працюють, і функціонують протягом дня. Кожен штат США має свої освітні стандарти, тому обов'язкових програм для дошкільних закладів немає. Кожний заклад має власну програму. Загальна концепція дошкільного виховання полягає у розвитку особистості дитини через організацію її досвіду. Значну увагу вчені й практики приділяють проблемі розвитку дитячої творчості та обдарованості.

Фінляндія. Характерною особливістю державного дошкільного виховання у Фінляндії є тісний зв'язок із сім'єю. Держава приділяє велику увагу проблемам сім'ї, забезпечуючи її матеріальною, моральною та педагогічною підтримкою. Одним із найстаріших типів дошкільного закладу є народні дитячі садки, покликані надавати допомогу у вихованні дітей сім'ям, батьки яких працюють. Існують й інші типи дошкільного виховання: денний догляд за дітьми у сім'ях, відкриті дитячі садки, пересувні дитячі садки (на зразок сезонних). Великою популярністю користуються так звані сімейні дитячі садки, які нині дуже поширені в усьому світі. Для сімейного догляду за дітьми слід мати спеціальну підготовку. Відкриті дитячі садки працюють на зразок ігрових майданчиків, куди батьки приводять дітей для прогулянки та спільних ігор з однолітками. Рівень оснащення дошкільних закладів доволі високий. У садках для дітей віком до року має бути не більше 6 осіб, від року до двох — не більше 12, після трьох років — не більше 20 дітей. Усі дошкільники за рік до школи обов'язково відвідують заклад системи дошкільного виховання.

    Франція. Одне з перших місць у світі за охопленням дітей державним дошкільним вихованням посідає Франція. Традиції французької дошкільної педагогіки, яка формувалася упродовж двох століть, увібрали найкращі теорії виховання як вітчизняних (П. Кергомар, С. Френе), так і зарубіжних (М. Монтессорі, О. Декролі, Ж. Піаже) педагогів. Основні типи навчальних закладів для виховання дошкільників 2 — 6 років: материнські школи, класи малят при початкових школах, дитячі садки. Загальна мета дошкільного виховання — забезпечити всебічний розвиток дітей. Головні завдання дошкільних закладів Франції — ввести дитину в атмосферу колективу, розвинути у неї різні види діяльності, сформувати прагнення до знань, навчити працювати, вчитися, будувати стосунки з іншими дітьми. Роль вихователя полягає в організації дозвілля дітей, у спрямуванні їхнього розвитку, створенні розвивального середовища, вивченні поведінки та психології дітей. Основна форма занять у материнській школі — гра.

    Чехія і Словаччина. Серед країн світу, в яких майже всі діти охоплені державним дошкільним вихованням, належне місце посідають Чехія і Словаччина. Перші дитячі садки були відкриті у Празі в 1832 р., а згодом створені материнські школи — народні дитячі садки. Крім материнських шкіл, які існують і нині, працюють заклади інших форм дошкільного виховання — ясла, дитячі садки з неповним днем, підготовчі класи при школах. їх організація і методика роботи з 1945 по 1990 р. мала багато спільного з роботою дошкільних закладів СРСР.

    Швейцарія. Дошкільні заклади Швейцарії — дитячі садки або дитячі школи — призначені для виховання дітей віком 4 — 6 років. Окрім державних у країні існує чимало приватних дошкільних закладів, що працюють п'ять днів на тиждень по кілька годин на день і розміщені переважно в одноповерхових котеджах з майданчиками для прогулянок і занять фізичною культурою. Історично склалися такі концепції виховання дітей дошкільного віку: у німецькій частині Швейцарії — заснована на ідеях Ф. Фребеля, а в романомовній — женевського напряму (Е. Клапаред, Ж. Піаже) та монтессорівського типу.

   Японія. Цікава та оригінальна система дошкільного виховання в Японії. Дошкільні заклади (ясла, дитячі садки, ясла-садки) для дітей віком від народження до 6 років підпорядковані муніципалітетам, а також приватним організаціям та особам. Тривалість робочого дня в дошкільних закладах — від 2 — 3 до 10— 12 год. на день. У Японії існують однорічні заклади для дітей віком від 5 до б років для повноцінної підготовки їх до школи. Дошкільні заклади, за винятком муніципальних, платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини. Визначальна риса японської традиційної системи виховання — увага до раннього виявлення задатків і природного розвитку здібностей. Значну увагу японські вчені приділяють вивченню і використанню теорії етичного та практичного досвіду виховання дітей дошкільного віку в Україні. Серед педагогів Японії дуже популярні праці А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Запорожця. Характерною особливістю дитячих садків Японії є велика кількість дітей у групах (у середньому — 40 осіб) і дбайлива організація виховного середовища. Все, що оточує дитину, має добиратися з великим художнім смаком. Неодмінною вимогою виховання дітей є участь самих дітей у створенні затишку й краси помешкання: вирощуванні та аранжуванні квітів, конструюванні, виготовленні панно, гобеленів тощо. На думку японців, необхідно активно залучати дітей до художньої праці, оскільки рукотворна краса підносить людину до філософського розуміння прекрасного як доцільності буття. Не менш важливою є проблема, над якою працюють педагоги Японії, — навчити дітей спілкуватися.

   Туреччина. Дошкільна освіта існує для дітей віком від народження до 6 років, тобто до початку обов'язкового шкільного навчання. Для 5-річних дітей при школах організовуються підготовчі класи, відвідування яких необов'язкове. Для дошкільників існують ясла, приватні, фабричні, експери­ментальні дитячі садки. Характер догляду за дітьми визначається як ісламом, так і принципами соціальної справедли­вості.

Україна. Дошкільна освіта і виховання в Україні здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобо­вим перебуванням дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо. Метою вітчизняних дошкільних закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, ви­роблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання. 

​

​

​

Вальдорфська педагогіка

​

​

​

​

​

​

​

​

​

     Нині серед різних педагогічних концепцій, пов'язаних з раннім розвитком дитини, окреме місце посідає вальфдорфська педагогіка, що на відміну від інших методик, зорієнтованих на розвиток інтелекту чи фізичного розвитку, вальфдоська педагогіка заснована на повазі до дитинства, без якогось тиску.

Засновником цієї системи Рудольф Штейнер, відомий німецький мислитель і філософ. На початку 20-го століття він оголосив школу тих часів винуватою у культурному та соціальному занепаді суспільства. Він вважав, що місце такої школи має посісти система освіти, зорієнтована на «справді людське цілісне, живе, життєве» внаслідок чого безлику, сіру і слухняну людину має замінити яскрава і вільна особистість.

Перша школа була відкрита для дітей робітників фірми Вальдорф Астория, яка взяла більшу частину витрат на її утримання. Після відкриття школи до неї потяглись і діти з інших соціальних прошарків. Таким чином від перших днів у вальдорфській школі не існувало відбору за соціальним та матеріальним принципом.

Мета вальдорфської педагогіки – розвиток природних здібностей, укріплення віри у власні сили, які будуть потрібні для дорослого життя. Ця система спрямована передусім на духовний й емоційний розвиток дитини, розвиток його особистісних якостей. На перший погляд може видтися, що такі дитячі садки і школи взагалі проти розвитку інтелекту, адже тут не вимагають запам'ятати букви, цифри тощо. Але на думку спеціалістів-вальдорфців, спеціальні посібники, створені штучно, не сприяють, а навпаки, шкодять здоров'ю інтелекта. Тому дитина самостійно робить відкриття, це відбувається цікаво, природно, ніби саме по собі.

Тому у вальдорфських садках діти розігрують театральні вистави, виконують ритмічні вправи під музику, грають на флейті. Такі заняття сприяють розвитку музичних здібностей, відчуття ритму, координації рухів. Крім того, дітей зацікавлюють ремеслами: вишивкою, ткацтвом, різьбою по дереву, керамікою.

Вальдорфські іграшки з натуральних матеріалів (спили гілок і стволів, черепашки, шишки, каштани, жолуді, кора, плетені тваринки, ляльки з тканини, вік для ліплення) – стимулюють розвиток дрібної моторики, мислення, фантазії, уяви. Головне – жодної хімії і штучних матеріалів (до речі, в інтер'єрі та побуті також).

Вальдорфські педагоги підкреслюють, що нічому дитину спеціально не навчають, вона навчається сама, наслідуючи дорослого і проводячи власні експерименти.

У дитячих садках також передбачається активна (а головне зацікавлена) участь батьків. Це може бути допомога в обладнанні території, пошиття ляльок тощо.

Варто також зазначити, що виховання у вальдорфських садках передбачає певні заборони:

1. Заборона ранньої інтелектуалізації та навчання, що досягається обмеженням навантажень на пам'ять і мислення, осягненням світу експериментальним, а не розумовим шляхом.

2. Заборона радіо, телебачення й комп'ютера, бо вальдорфські педагоги вважають, що ці винаходи руйнують дитячу психіку.

3. Заборона будь-якої оцінки дитини, адже дитина, яка чекає оцінки дорослого, позбувається можливості діяти, спонукаючись лише любов'ю до справи.

Вальдорфські школи працюють за принципом «не випереджання» розвитку дитини, але надаючи усі можливості для його розвитку у власному темпі. Обладнуючи школи, перевагу надають натуральним матеріалам і неготовим іграшкам та матеріалам, що сприяє розвитку фантазії дітей. Велика увага надається духовному розвиткові усіх учасників навчально-виховного процесу. Навчальний матеріал подається блоками, але день на всіх етапах навчання (від ясел до семінарій) поділено на три частини: духовний (де переважає активне мислення), душевний (навчання музиці та евритмічному танцю), креативно-практичний (у цей час діти вчаться творчим завданням: малювати, ліпити, вирізати з дерева, шити тощо). Ритм дня може бути підкорений тому предмету, блок якого зараз вивчається (наприклад, якщо вивчають математичний матеріал, дітям пропонують «побачити» його під час танцю чи шиття).

Крім того, навчальний матеріал дається з врахуванням відповідності розвитку дитини й розвитку історичного суспільства. Наприклад, у 6 класі, коли у дітей формується уявлення про справедливість та державність, вивчають історію Римської імперії, а в 7 класі, у період початку статевого дозрівання, проходять середньовіччя, з його яскраво вираженою мужністю та жіночністю. При цьому діти ставлять спектаклі, беруть участь в турнірах і навіть відвідують міста з середньовічними замками.

Головні методи викладання

 

Метод «душевної економії» - основний метод вальдорфської педагогіки. Метод полягає в тому, що в процесі навчання у дітей розвиваєть ту діяльність, яку дитина може освоїти на цьому етапі розвитку без внутрішнього спротиву організму. Так від періоду зміни зубів до статевого дозрівання слід розвивати пам'ять, працювати з образним мисленням дитини, апелювати до почуттів, а не до інтелекту. Після статевого дозрівання у навчальний матеріал залучають поняття, працюють з абстрактним мисленням дитини.

До 12 років вальдорфська педагогіка відкидає метод «наглядного навчання» через те, що формування понять природно відбувається у дитині після 12 років. Натомість пропонується метод «навчання у супроводі почуттів». Процес запам'ятовування полегшується завдяки залученню руху почуттів у дитини, які є опорою для пам'яті.
Сучасні психологи зазначають, що емоційна пам'ять одна з най триваліших. Завдання педагога – подолати байдуже ставлення учнів до навчального матеріалу. Внаслідок активного і живого стилю роботи під час уроку залучається життя внутрішніх почуттів: радощів і болю; його напруги й розслаблення.

Інтерес – засіб мобілізації активності дитини на кожному етапі розвитку. Дитині цікаво те, що співзвучне процесам певного періоду. Скажімо, дітям до 9 років цікаво активно грати, багато рухатися, наслідувати й слухати казки. Тому їх навчання будується на наслідуванні, рухливій грі та казках. Також молодші школярі відчувають потребу в ритмі, живих образах і творчій фантазії, яка зростає до 9 років. У віці 9 років дитина відділяє себе від оточення і їй цікаві речі «які вони насправді». Тому у навчання вводяться реалістичні предмети: краєзнавство і зоологія у 4 класі, географія, ботаніка та історія у 5.

Вальдорфські педагоги переконані, що за надлишку розумової діяльності погіршується здоров'я дітей. Рішенням цієї проблеми є введення великої кількості предметів, де діти займаються активною діяльністю. Це евритмія, живопис тощо. На творчих предметах педагог прагне пробудити уяву дитини, зрушити його почуття. Це може бути цікаве повідомлення під час заняття чи захоплива розповідь наприкінці.

Упродовж навчального дня йде плавний перехід від розумової діяльності до фізичної через діяльність почуттів. Для цього існує чіткий ритм дня. Ранкова зарядки у вальдорфській школі замінюється ритмічною частиною. Молодші школярі 20 хвилин активно рухаються, ритмічно плескають в долоні й тупають, читають вірші. Перший урок – це головний урок, один з найважливіших загальноосвітніх предметів (математика, мова, географія, фізика, хімія тощо). Потім ідуть уроки, на яких відбувається ритмічне повторення: іноземна мова, музика, евритмія, гімнастика, живопис тощо. Практичною діяльністю займаються після обід, це праця, садівництво, ремесла, інші предмети, що вимагають фізичного навантаження.
Важливою особливістю вальдорфського навчання є виклад навчального матеріалу великими періодами, епохами. Епоха триває 3-4 тижні. Завдяки такому розподілу матеріалу дитина має можливість повністю вжитися в нього. Після закінчення епохи діти відчувають задоволення, що за цей час чогось досягли.

Під час навчання і виховання педагоги прагнуть до рівноваги у розвитку трьох душевних здатностей дитини: волі, почуття і мислення. Гармонія душевного життя створює сприятливі умови для здорового тілесного диття. Воля, почуття і мислення виявляються на кожному етапі розвитку дитини відповідно до вікових особливостей. Це враховується у методичній роботі. У початковій школі найбільше апелюють до волі дитини, у середній – до почуттів, у старших класах – до мислення.

Велике значення для дитини має створення навколо неї здорового соціального середовища, оскільки індивідуальність розвивається вільно, якщо навколо ніхто її не пригнічує.

Індивідуальний підхід до дитини дозволяє найповніше розкритися здібностям і не нашкодити здоров'ю дитини. Скажімо, для того, щоб врівноважити дію темпераменту дитини, їй дають можливість побачити себе з боку. Для цього дітей з однаковими темпераментами часто садовлять за одну парту. Безоцінкова система навчання, відсутність змагальності не викликає у слабшої дитини почуття неповноцінності. Єдиною мірою його досягнень є порівняння його сьогоднішніх успіхів із вчорашніми.

Однак не слід забувати, що вальдорфська педагогіка була розроблена для виховання дітей соціальних низів, щоб виховати їх вмілими, але не розумними. Крім того, слід також подумати й про те, що світ, у якому дитині доведеться жити після садочка чи школи, інакший: можливо варто готувати до нього з дитинства?

​

​

​

МЕТОДИКА ГЛЕНА ДОМАНА

​

​

​

​

​

​

 

 

 

Наприкінці 40-х рoків американський військовий лікар Глен Доман, працюючи у філадельфійському інституті, пізніше названому «Інститутом прискореного розвитку дитини», почав займатися лікуванням дітей травмами мозку.

Висновки, до яких він прийшов разом зі співробітниками, схематично можна описати так: стимулюючи один з органів чуття, можна досягти різкого посилення активності мозку в цілому.

У першу чергу, хворих дітей (окрім сліпих) вчили читати, показуючи їм картки зі словами, написаними дуже крупним червоним шрифтом, і ці слова гучно вимовляли. Весь урок тривав 5-10 секунд, але таких уроків на день було кілька десятків. Зі сліпими дітьми справа була складнішою, адже перший крок їхньої програми полягав у тому, щоб дати їм можливість бачити хоч би обриси. Як наслідок, коли такі діти починали читати, паралельно з цим, поступово, вони починали рухатися. До навчання за методикою Домана ці діти відставали за всіма показниками фізичного розвитку дітей, а через якийсь час після початку навчання – за вагою, зростом, окружністю голови і грудей на 20% випереджали звичайних дітей.

Систему, розроблену для хворих, Доман спробував застосувати і в роботі зі здоровими дітьми. Своєю працею він довів, що людський потенціал величезний, що ще в дуже ранньому віці дітей можна багато навчити. У його інституті діти двох, трьох, чотирьох років починають читати, чудово опановують математику, стають справжніми ерудитами, і разом з тим чудово розвинуті фізично: вони добре бігають, плавають, лазять. Творчі можливості цих дітей настільки широкі, що сам Доман називає їх дітьми Відродження.

Сутність методики

Мета, яку поставив собі Доман, - «дати дітям необмежені можливості у житті. А здійснення цієї мети буде визначатися тим, що обере для себе дитина, ким вона захоче стати, що сподобається їй з довгого списку можливостей», Доман добре знає, що навчання ефективне лише в період росту мозку. А мозок людини росте до семи- семи з половиною років, але найдужче розвинутий у перші три роки. Відповідно до цього, свою систему він побудував для три-, чотирилітніх дітей.

Глен Доман постулює пріоритет зорового досвіду над усіма іншими способами пізнання світу. З перших днів життя дітям показують серії карток з різних галузей знань, починаючи від написання слів, карток з точками (математика) і закінчуючи зображеннями рослин, тварин, видатних осіб та історичних подій тощо.

На думку Домана, таке випереджальне навчання стимулює розвиток різних відділень мозку, завдяки чому дитина розвивається значно швидше однолітків.

Доман розробив цілу систему фізичного розвитку дитини. Передусім слід надати дитині можливість рухатися з перших днів життя. Прості зусилля можуть привести до того, що в перший місяць життя дитина буде проповзати кілька метрів на день. Це сильно впливає на розвиток здібностей. Звісно, слід навчати так, щоб було психологічно комфортно дитині, слід старатися розвинути вроджені рефлекси. На думку Домана, діти, яких сповивали, у більшості апатичні, не дозволяють собі робити те, чого хочуть, у старшому віці, порівняно з дітьми, яким дозволяли рухатися в дитинстві. Доман рекомендує вчити дитину всього, що тільки можливо і вертіти, й крутити ним різними способами. Розвиваючи дитину таким чином, ще під час першого року життя можна зробити серйозний внесок у його майбутнє життя. Це підтверджують спортсмени, що перемагають завдяки тому, що стали на ковзани чи взяли до рук ракетку не пізніше двох років.

Крім того, Глен Доман доводить, що фізичний розвиток стимулює розумовий. Коли дитині виповниться рік, слід паралельно з фізичним розвиток починати розвивати і такі здібності, як лінгвістичні, математичні та інші. На думку Домана, лінгвістичні здібності – вроджена функція людського мозку. Він вважає, що всі діти мають неймовірні здібності до мов, рівні здібності оволодіти читанням.
Глен Доман виокремлює факти, з яких складаються мови. Вони називаються словами, числами або ж нотами, залежно від того, про яку мову йдеться. Він вважає, що у тому, що стосується завчення голих фактів, діти можуть вивчити все, що ми їм дамо. Більш того, чим вони молодші, тим легше вони завчають. Відповідно до того, ідея «готовності до читання» є безглуздям. Твердити, що дитина готова до читання у п'ять-шість років абсурдне й шкідливе. Готовність твориться в дітях, а якщо не твориться – випадково чи доцільно – не з'явиться взагалі.
Доман вважає, що якщо вчити дитину фактичному матеріалу в математиці, а факти, на яких ґрунтується математика, це числа, такі як 1,2,3,4 – то вона відкриє такі математичні правила, як додавання, віднімання, множення, ділення. З цього він робить висновок, що математичні здібності – також невід'ємні функції людського мозку. Навчання математиці полягає в тому, що дитині показують картки з великими червоними крапками (до 5) і голосно називають їх кількість Доман показує кількість крапками, а не цифрами, для того, щоб дитина могла побачити реальну кількість, а не абстрактний значок цифри. Згодом, коли дитина освоїть перші 20 цифр, йому крім цифр, починають показувати приклади. Більшість дітей, які уважно переглядають те, що їм показують, приблизно через пару місяців можуть візуально відрізнити 56 крапок від 57 і вирішити нескладний приклад.

Окрім навчання читати й рахувати Глен Доман рекомендує давати й енциклопедичні знання. Для цього батьки роблять добірку карток із зображенням рослин, тварин, видатних осіб тощо. Було б непогано, якщо дитині не просто давали енциклопедичні знання, алей оповідали, де й як вони застосовуються, як пов'язані між собою.

Як організоване навчання

Доман рекомендує показувати кожну картку, не залежно від зображення, по 1-2 секунди. Таким чином, весь урок триває 5-10 секунд. Є думка, що краще показувати так швидко, як швидко дитина встигає охопити поглядом усі складові образу, тобто слова і крапки – швидко, а картинки- повільно.

Для навчання читати Доман бере стару англо-німецьку систему: показ і озвучування слова. Він рекомендує білі картки з червоними написами. І радить почати навчання якомога раніше, краще – до року. Але в цьому віці дитина ще мало знає назв предметів, і в цьому випадку дізнається їх з карток, при цьому взнає лише назву, без образу предмета. Якщо ж у нього вже сформувався взаємозв'язок між образом і предметом, то він, швидше за все, все'дно уявить собі за словом предмет (бо ж надто швидко показують і часто змінюють слова, він не встигає до них звикнути). Тобто дитину з малечку навчають мислити абстрактно, а не образно! І до речі, діти з образним мисленням цю методику погано сприймають.

В міру зростання дитини Доман пропонує збільшувати тривалість і кількість занять, а з 1,5 років починати, наприклад, вивчати японську мову, сучасний живопис і вчити грі на скрипці.

Вади методики

Найбільшою хибою цієї методики є у тому, що у ній дитина перетворюється з активного учасника процесу навчання у об'єкт. Під час навчання дитина пасивна, працює лише її зорова система, охоплюючи лише інформацію, подану на картках. Дитину вантажать фактами, але не вчать думати (використовувати отримані знання). Страждає емоційний й когнітивний розвиток, оскільки неможна розвивати лише один компонент. «Факт» слід помацати, понюхати, почути, щоб зважаючи на його взаємозв'язки, визначити його місце поруч інших фактів.

Ця методика дуже трудомістка, і віднімає майже весь час дитини, не лишаючи можливості просто побігати, пограти. Доман є категоричним противником іграшок, вважаючи, що на них лише витрачається коштовний час. Крім того, ця методика – комплекс малюнка-підпис, і діти, що звикли так сприймати інформацію, просто не зможуть пізніше слухати текст без малюнків, без них вони будуть нудитися. І призвичаїти дитину до книжок з суцільним текстом буде дуже непросто.

Позитиви – полягають у тому, що дитина засвоює значний обсяг інформації прийнятним для неї способом. А для розвитку творчих і дослідницьких здібностей можна застосувати й інші методики. Також плюсом методики є те, що вона виховує і батьків, пояснюючи їм необхідність займатися з дитиною від народження. Якість методики підтверджується й результатами: у світі вже кілька десятків нобелівських лауреатів, що в дитинстві вчились по Доману.

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​

​